ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ ОБМЕЖЕНЬ ТА СЕРВІТУТІВ

Abstract

У даній бакалаврській роботі досліджено теоретичні та практичні аспекти інституційного забезпечення формування обмежень у використанні земельних ділянок та земельних угідь. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю удосконалення системи регулювання земельних відносин, забезпечення раціонального використання земельних ресурсів, охорони земель та впровадження ефективних механізмів державного управління у сфері землекористування. В умовах сучасних трансформацій земельної реформи особливого значення набувають питання встановлення обмежень і обтяжень щодо використання земель, що спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, збалансованого природокористування та захисту прав власників і землекористувачів. У роботі обґрунтовано необхідність запровадження інституційного підходу до формування системи обмежень у використанні земельних ресурсів. Встановлено, що інституційні перетворення створюють передумови для формування нових механізмів економічних і правових відносин у сфері землекористування, які забезпечують ефективне функціонування земельного ринку, підвищення рівня охорони земель та регулювання процесів використання територій. У першому розділі роботи досліджено методологічні основи формування обмежень у використанні земель та земельних угідь. Запропоновано методологічний підхід, який базується на трьох ієрархічних рівнях територіальної організації землеволодінь. Для кожного рівня визначено особливості формування обмежень, методи їх встановлення та механізми реалізації. Особливу увагу приділено питанням взаємозв’язку між територіальною організацією землекористування та процесами регулювання обмежень у використанні земельних ділянок. Другий розділ присвячено аналізу доцільності застосування інституційного підходу при формуванні системи обмежень у використанні земель. У роботі розроблено логічно-структурну модель, спрямовану на забезпечення ефективного функціонування природоохоронних механізмів у сільськогосподарському виробництві та мінімізацію деградаційних процесів в агроландшафтах. Визначено, що інституційні перетворення забезпечують створення нової системи економічних інститутів, які каталізують процеси залучення земельних ресурсів до господарської діяльності та сприяють підвищенню ефективності їх використання. У третьому розділі проведено аналіз сучасних підходів до класифікації обмежень у використанні земельних ділянок. Запропоновано поділ обмежень на територіальні обмеження у використанні земель та обмеження щодо використання окремих земельних ділянок. Розроблено нові підходи до класифікації територіальних обмежень, основою яких є вибір відповідного критерію класифікації залежно від функціонального призначення земель, характеру впливу обмеження та особливостей землекористування. У роботі встановлено, що система обмежень у використанні земель є складним багатокомпонентним механізмом, який поєднує правові, економічні, екологічні та організаційні складові. Запропоновані підходи до класифікації обмежень дозволяють удосконалити процеси обліку, аналізу та регулювання використання земельних ресурсів, а також забезпечують ефективніше впровадження заходів щодо охорони земель та контролю за дотриманням земельного законодавства. Практичне значення роботи полягає у можливості використання отриманих результатів при розробленні документації із землеустрою, веденні Державного земельного кадастру, встановленні меж зон обмежень, а також при удосконаленні нормативно-правового забезпечення у сфері земельних відносин. Результати дослідження можуть бути використані органами державної влади, місцевого самоврядування, землевпорядними організаціями та фахівцями у сфері геодезії, землеустрою та кадастру.