Дослідження ефективності закріплення поверхонь хвостосховищ за допомогою створення стійких рослинних угруповань

Abstract

На більшості гірничих підприємств видобування бідних руд проводиться з їх подальшим збагаченням. У процесі цього частина матеріалу, що піддається переробці йде до відходів збагачення (в хвости), які складуються у хвостосховища. На сьогодні методи складування хвостів можуть бути «сухими» або «мокрими». Однак найбільш поширеним методом є «мокрий» спосіб їх складування. В основному це намив гідросуміші хвостової пульпи у спеціальні гідротехнічні споруди – хвостосховища. Як інженерна споруда, хвостосховище являє собою ємність природного чи штучного походження, що обнесена дамбою, і будується зі скельних і глинистих порід та хвостів. Воно призначене для організованого складування та зберігання хвостів, освітлення і відведення води. Спосіб намиву хвостів може бути надводним чи підводним. В основному, на практиці використовується надводний намив. Транспортування і випуск пульпи здійснюється за допомогою розподільних пульповодів у вигляді труб значного діаметру. Випуск пульпи може бути зосередженим (один) або розосередженим (використовується декілька випусків через певну відстань). В основному здійснюється однобічний намив карти, утворені первинними (основними) дамбами обвалування. А також вторинними (допоміжними) дамбами обвалування. Після намиву карти у зонах випуску хвостової пульпи на хвостосховищах утворюються сухі ділянки, котрі виступають над водною поверхнею. Хвости на ділянках укосів швидко віддають вологу, висихають і при сильних поривах вітру стають джерелами виділення пилу. Для закріплення поверхонь хвостосховищ, що пилять рекомендується використовувати в якості закріплювачів – латекс, бітумну емульсію, універсин, сире сульфатне мило и інші речовини. Недоліком таких заходів є мала ефективність, короткочасність (менше 15 діб), висока вартість і неможливість повернення площ хвостосховищ до сільськогосподарських потреб. Найбільш ефективним є біологічний спосіб їх закріплення, який є нешкідливим, економічним, не забруднює атмосферу. Процес природного самозаростання відбувається дуже тривалий час – від 20 до 30 років. Зважаючи на це потрібно розробити нову технологію закріплення поверхонь, що пилять, що дозволить забезпечити прискорену біологічну рекультивацію Об’єднаного хвостосховища ПівдГЗК. Для боротьби з пилоутворенням сухих пляжів найбільш сприятливими виявилися комплекси заходів пов'язані з біологічними методами. На перше місце виступає пошук видів рослин, які здатні успішно рости на вихідному субстраті хвостосховища без застосування мінімальних агротехнічних і агрохімічних витрат.