Policy of tcarism and Soviet leadership concerning the ethnic germans during the First and the Second World War

Abstract

Мета дослідження – проаналізувати політику Російської імперії та Радянського Союзу щодо етнічних німців у ході двох світових воєн. Методологія роботи базується на принципах історизму, системності, науковості, об’єктивності, а також на використанні загальнонаукових та спеціально-історичних методів і на теоретичному підґрунті сучасної історіографії, згідно з якою Перша і Друга світові війни розглядаються як дві фази однієї історичної події. Означений підхід відкриває перед дослідниками нові можливості як у генерації ідей, так і в площині фактологічного відтворення минулої війни. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історіографії здійснено пошук історичних паралелей між антинімецькими кампаніями щодо цивільного населення, що мали місце у час двох світових воєн. Це дало можливість проілюструвати неприпустимість колективних звинувачень у колабораціонізмові за етнічною ознакою. Висновки. Численні депортації етнічних німців (1915) пояснювалися декларативними цілями – унеможливити їхнє потрапляння до лав армій противника під час відходу царської армії. Найбільшою відмінністю політики в «німецькому питанні» 1914–1915 рр. від подій 1941–1942 рр. є те, що дії царського уряду безпосередньо залежали від бойових невдач російської армії. До початку Другої світової війни жертвами репресій, окрім німців, були українці, росіяни, поляки та ін. народи; офіційно цей бік репресій владою не пропагувався. Упритул до 1941 р. такі репресивні акції мали класовий характер. Депортація німецького населення часів Другої світової війни мала суцільно етнічний характер і була проведена як превентивний захід. Лише радянські органи безпеки в мирний час вдалися до обмежень прав на життя і прямого фізичного знищення етнічних німців. Зазначено, що острах царизму й радянського керівництва перед п’ятою колоною в роки війни зіграв вирішальну роль у долі німецької етнічної меншини. Наголошено, що в надзвичайних умовах (війна, окупація, політика тотальної уніфікації некорінних народів) правляча влада тяжіє до практики використання етнічного образу ворога. Тому цілком логічне риторичне запитання: хто вони, німецькі колоністи, німецькі біженці, німецькі спецпоселенці й українські фольксдойче, як не «свої» зручні вороги?