Управління конкурентоспроможністю суб’єкту господарювання в сучасних умовах

Abstract

Динамічність і нестабільність національного бізнес-середовища, а також залежність підприємств від ринкової та політичної ситуації змушують їх гнучко реагувати на зміни, оновлювати напрямки діяльності, розширювати продуктову лінійку або навіть повністю переглядати профіль виробництва. При цьому зростає важливість не лише утримання наявного рівня конкурентоспроможності, а й її посилення завдяки впровадженню обґрунтованих конкурентних стратегій та удосконаленню механізмів їх реалізації. Серед стратегій, що здатні істотно вплинути на міжнародні конкурентні позиції підприємства, особливе місце займає стратегія, яка базується на створенні інноваційної монополії та може передбачати диверсифікацію діяльності. Проблематика вибору напрямів і форм диверсифікації представлена у працях багатьох учених, зокрема І. Ансоффа, М. Дубиніної, М. Корінька, Б. Короля, Д. Липницького, Є. Мовицького, М. Портера, С. Попової, А. Стрікленда, А. Томпсона, О. Цогли та інших. Попри значний науковий доробок, низка теоретичних і методичних аспектів, пов’язаних із підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємств, залишається дискусійною.